Шанс об'єднаної Європи стати однією з великих держав XXI століття, схоже, втрачено ще до того, як він представився. Ослаблена Європа буде грати меншу роль на міжнародній арені, до її голосу будуть менше прислухатися.
Такий ось парадокс нашого часу: НАТО приступила до розробки нової стратегічної концепції саме в той момент, коли значення трансатлантичних зв'язків знизилося до рівня 1930-х років. Почасти ця ситуація стала результатом успіхів, досягнутих Європою. Якщо в XX столітті вона в основному знаходилася на авансцені історії і служила головним полем бою в ході обох світових воєн, то зараз на континенті запанував мир. Франко-німецьке суперництво змінилося інтеграцією в рамках ЄС, де дві ці країни відіграють роль головних «локомотивів». Європу багато в чому вже можна назвати «єдиною і вільною». І події в цьому регіоні вже не будуть визначати хід історії XXI століття, пише «The Financial Times» (Велика Британія)
Але в той же час втрата Європою центральної ролі відображає і «зворотний бік медалі». «Європейський проект» забуксував. У всіх на увазі зараз проблеми Греції, викликані як її власної марнотратством, так і слабкістю керівництва ЄС, що дозволяв Афінам жити не по засобах і порушувати умови членства в зоні євро. Проте криза погіршили й коливання Німеччини, а також млява реакція первісна єесівських інститутів і країн-учасниць. Одним з результатів сформованої ситуації може стати крах європейської валюти.
Вже очевидні ознаки поширення кризи на інші країни, теж жили не по кишені: вони страждають від незбалансованості фінансів, але мало що можуть з цим вдіяти з-за внутрішньополітичних міркувань і членства в зоні євро. Прийняте на цьому тижні рішення про створення стабілізаційного фонду в 750 мільярдів євро дозволить виграти час, але не вирішить головної проблеми - перевищення витрат над доходами. Економічне пожвавлення в Європі буде слабким - як у відносних, так і в абсолютних показниках. Сьогодні за обсягом ВВП об'єднана Європа стоїть на першому місці в світі, трохи випереджаючи США, але це триватиме недовго.
Крім того, ще до початку нинішніх економічних негараздів об'єднана Європа була ослаблена політичною кризою. Вона зайнята реформою єесівських інститутів, але провал Лісабонського договору на референдумах у кількох країнах-учасницях показує, що ідея єдиної Європи втрачає популярність в очах багатьох її громадян. Як причиною, так і результатом цієї втрати темпу стало посередня керівництво з боку загальноєвропейських організацій.
За цією пасивністю криється один сумний факт: європейці так і не сприйняли всією душею ідею інтеграції Континенту - в основному через що зберігається впливу націоналізму. Якщо б вони всерйоз прагнули перетворити Європу в єдину велику державу, вони обміняли б два постійних місця в Раді безпеки ООН, зарезервовані за Британією і Францією, на одне єесівська. Цього, однак, не відбулося і не відбудеться.
Гальмування «європейського проекту» виявляється і у військовій сфері. Більшість країн ЄС не бажає витрачати на оборону навіть 2% ВВП, та й ассігнуемие кошти витрачаються нераціональним чином. Структуру витрат визначають національні та економічні міркування, в результаті чого гроші раз за разом виділяються на неактуальні програми, а справжні військові потреби недофінансовуються. Одним словом, ціле виявляється менше, ніж сума його складових.
Наочний приклад у цьому сенсі - війна в Афганістані. Європа робить суттєвий внесок у зусилля міжнародної коаліції: країни ЄС направили в цю країну більше 30000 солдатів. Проте він відрізняється крайньою нерівномірністю; так, майже третину європейського контингенту складають британські солдати. Крім того, дії багатьох європейських військових стримуються «застереженнями» їх урядів, які обмежують участь у бойових діях, недоліком спорядження і невизначеністю термінів перебування європейських контингентів в Афганістані. Переважна сьогодні в Європі політична культура ускладнює ведення військових операцій, пов'язаних з можливими втратами. Міністр оборони США характеризує це явище як «демілітаризацію Європи - ситуацію, коли у значної частини суспільства і політичного класу виробилося неприйняття військової сили і ризиків, пов'язаних з її застосуванням». Все це пов'язує НАТО по руках і ногах, оскільки сьогодні логічна функція альянсу полягає в проведенні експедиційних операцій в нестабільних регіонах, а не зміст «постійної армії» на стабільному Континенті.
Ситуація буде ускладнюватися також тимчасовими і демографічними чинниками. Чисельність населення Європи стабілізувалася на рівні 500 мільйонів чоловік; до того ж, воно швидко «старіє». До середини сторіччя відсоток європейців у віці старше 65 років має подвоїтися. Частка людей призовного віку знизиться; скоротиться і кількість працюючих, за рахунок яких фінансуються пенсії та інші соціальні пільги для людей похилого віку.
Свою роль грає і загальний хід історії. Після закінчення «холодної війни» зв'язки між США і Європою, а також позиції НАТО не могли не ослабнути. Альянси створюються і відрізняються міцністю в періоди передбачуваності та загального згоди щодо характеру загроз і зобов'язань. Однак епоха, що наступила після холодної війни », і тим більше після 11 вересня 2001, передбачуваністю не відрізняється.
Поєднання негативних структурних явищ в економіці, вузькості політичних інтересів та обмеженості військового потенціалу лише прискорить це розбіжність між двома берегами Атлантики. Ослаблена Європа буде грати меншу роль на міжнародній арені, до її голосу будуть менше прислухатися. НАТО перестане служити для Вашингтона «партнером за замовчуванням» при проведенні зовнішньополітичних акцій. Замість цього США стануть формувати «коаліції добровольців» під конкретні цілі. Час від часу ці об'єднання будуть включати і європейські країни, але співпрацювати з НАТО і ЄС у цілому Америка, швидше за все, буде лише в рідкісних випадках. Одним словом, шанс об'єднаної Європи стати однією з великих держав XXI століття, схоже, втрачено ще до того, як він представився.
Автор: Річард Хаас - п редседатель Ради з міжнародних відносин, автор книжки «Війна за потребою, війна за власним вибором: спогади про двох війнах в Іраку». Переклад « Голос Росії »
Главная 
Шанс об'єднаної Європи стати однією з великих держав XXI століття, схоже, втрачено ще до того, як він представився. Ослаблена Європа буде грати меншу роль на міжнародній арені, до її голосу будуть менше прислухатися. 
